Повідомлення блогів сайту "Сайт телеканалу «НТК» (Сайт по умолчанию)" (ntktv.ua) http://ntktv.ua ua http://backend.userland.com/rss2 Sat, 19 May 2012 09:50:23 +0300 Про зазомбованих

Дивився у п’ятницю по «Інтеру» шоу «Велика політика» з ведучим Євгєнієм Кісєльовим. Десь після опівночі почалася тема так званого «Прапора Перемоги». Хто був з тих, що «проти», й казати не треба, бо як на мене, це мислячі, адекватні люди, а от четверо «клоунів» з георгіївськими стрічками на лацканах піджаків, відверто кажучи, й не дивували, а засмучували. Серед носіїв георгіївських стрічок були русофоб, лідер партії «Родіна» Ігарь Маркав, журналіст «Обозрєватєля» Алєксандр Чалєнка, регіонал-одіоз Вадім Калєснічєнка (принаймні, їх ведучий так представив) і якийсь, на жаль, не запам’ятав, доктор історичних наук.

Всі чотири, пирскаючи слиною, й слова не давали сказати опонентам. А якщо й вдавалося тим, хто «проти», десь вкласти кілька слів, то дружно глумилися над відповідями і раз попри раз згадували «бендеровские бандформирования» і «пособников коричневой фашистской чумы», які хоча й воювали під синьо-жовтими прапорами, все одно для них залишаються виродками і нелюдами. Як зомбі! Ну чим не старі радянські КГБ-істи? Про аргументацію, що світ визнав Сталіна і Гітлера однаковими тиранами, нібито й не чули, продовжуючи на підвищених тонах монотонними голосами доводити «необходимость обязательно под красными флагами чтить память». І добре сказав Поярков (той, що завжди у кепочці і набив недавно здорованя-Бузину), що тих, хто нині нібито хочуть «чтіть» чомусь у сотні разів більше, ніж тих, кого треба «чтіть», тобто ветеранів, які не так хочуть аби їх «чтілі», а прагнуть отримувати нормальні пенсії і жити за рівнем добробуту хоча би так, як у Німеччині солдати переможеного Червоною Армією Вермахту.
Дивлячись це шоу, згадалося, як у минулі роки звідкись (?) прийшла мода на антени автівок вішати такі пістряві георгіївські стрічки.
Ну, якщо вже так хочуть святкувати Перемогу, хай би чіпали собі червоні стрічки, під колір прапора переможців. Врешті-решт армія-переможець називалася Червона! Не біда, що переможені теж мали червоні прапори і теж були соціалістами (лиш не з серпом і молотом, а з гакенкрайцом), між своїми часто трапляються непорозуміння. Але чому святкування обов’язково має бути пов’язаним з топтанням орденських стрічок?

Історія і значення стрічки
Георгіївська стрічка – це двобарвна стрічка до ордена Св. Георгія, медалі Св. Георгія, Георгіївського хреста в Російській імперії. Кольори Святого Георгія – чорний та темно-помаранчевий. Але в СРСР в нагородній системі використовувалася така сама запозичена стрічка, хоча не передбачала зв’язку зі Святим Георгієм, бо робити таке за часів Берії було небезпечно.
Проте, останнім часом стараннями Кремля георгіївська стрічка вже позиціонується, як символ перемоги у «Великій Вітчизняній війні», що є абсолютно історично некоректно. По-перше, георгіївські нагороди старих часів до 1917 року жодного стосунку не мають до цього періоду історії СРСР і Росії. А по-друге, те, що має відношення до війни – гвардійська стрічка, орден Слави, медаль «За перемогу над Німеччиною» зовсім не можуть бути символами Святого Георгія.
Певні кола в Москві та державні діячі вже достатньо давно і наполегливо відроджують культ «вождя всіх народів» Сталіна, і георгіївська стрічка є одним з елементів у процесі чергового обожнювання колись розвінчаного вождя та інструментом у тому процесі. Таким чином зв’язуються воєдино особа Сталіна, міф про велич СРСР і продовження славних традицій Російської імперії, як власне і сама імперська ідея в умах шовіністично налаштованих та простих росіян.
А що наші хохлороси? Вони, убогі, чіпляють ту стрічку собі на джинси, сорочки, піджаки і автомобільні антени. А це зовсім не георгіївська, а «сталінська» стрічка, що є насправді відмінним знаком російських запроданців, ніби для перегуку й спілкування з собі подібними. Тими стрічками відроджується культ одного з найбільших злочинців ХХ століття Іосіфа Сталіна, засудженого українським судом за здійснення геноциду над українським народом. Жодна насправді порядна людина не стане посібником неосталіністів.

Про хохлоросів
Символіка в різних своїх проявах не буває невпливовою та нейтральною, бо завжди несе в собі відповідну енергетику, має ауру та ареал тих, хто її шанує та сповідує певні ідеї. Тож носії цих стрічок нині не є героями, як то трактувалося раніше, а просто є раніше прихованими ворогами незалежної України, що нарешті проявили свою справжню ворожу і хижацьку сутність, і за звичкою ще маскуються словами та облудними брехливими поясненнями, щоб приспати пильність довірливих.
Пістрява стрічка є невід’ємною частиною, символом, логотипом, по-нинішньому – Орденом Слави, яким нагороджували за збитий з особистої зброї літак чи захоплений ДОТ, або ж за два танки, підбиті з протитанкової рушниці, чи то за один, підірваний гранатою. Орден отримував також той, хто вогнем особистої зброї знищив десять солдатів, хто взяв у полон офіцера або, скажімо, захопив прапор військової частини ворога. Носити її так само, як і сам знак, мають право виключно особи, які цим самим орденом нагороджені.
А кого ж нищили ці чотири «клоуни», що були на «Інтері», і цікаво, скільки танків чи літаків підбито новими японськими Тойотами та німецькими Мерседесами і BMW (у народі – Бойова Машина Вермахту)?
Взагалі носіння будь-яких орденських стрічок особами, які ніколи не воювали і не здійснили в житті нічого героїчного, є елементарною неповагою до ветеранів. Використання еле­мен­­тів нагородної символіки (не кажучи вже про орденські відзнаки) сторонніми особами неприпустиме і не практикується в жодній країні світу, окрім путінської Росії та її симпатиків за кордоном. Утім, «умом Россию не понять», а Кремлю ніхто не указ, навіть здоровий глузд. Інша річ – сучасна Україна. Що хочуть довести її нинішні керівники, які з нагоди чергової річниці Перемоги влаштовували не те що п’ятихвилинку – місячник ненависті, начебто це «німецько-фашистські загарбники» загрожують нині суверенітету та державній незалежності України, а не кремлівські творці стрічкової шизофренії.
За словами академіка Ігоря Юхновського, георгіївська стрічка була використана Сталіним для стимулювання патріотизму серед населення, як символ перемоги Російської імперії у Першій світовій війні: «Хоча на території правобережної України проходили вирішальні визвольні бої, після перемоги Сталін піднімав тост за подвиг російського народу. Тоді всі спокійно ставилися до медалі з цією стрічкою, розуміючи, що вона асоціюється з царською Росією, спадкоємцем якої був СРСР. Але зараз для незалежної України вона абсолютно ні до чого».
Тому георгіївська стрічка не є нічим іншим, як символом початку відродження тотального панування Кремля над Україною.

Коротка правда про Прапор Перемоги
Що таке «штурмовий прапор 150-го ордену Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії»?
Насправді ніякого такого прапора ніколи не існувало. Було дев’ять однакових копій прапора СРСР, виготовлених у польових умовах під час боїв за Берлін політвідділом 3-ї ударної армії. Їх роздали у дивізії: котра перша прорветься до району Рейхстагу, та й підніме прапор. 150-й стрілецькій дивізії дістався прапор №5. А тим часом бійці та офіцери цього й інших з’єднань виготовили самотужки сотні прапорів, які також прагнули встановити над Рейхстагом. І встановили! Але... зовсім не той прапор з числа дев’яти, який повинні були.
Першими причепили до будівлі Рейхстагу червоний прапор (не до куполу, ясна річ, а до одного з під’їздів) 30 квітня 1945 року о 14.25 лейтенант Рахимжан Кошкарбаєв та рядовий Григорій Булатов (150-а дивізія). Про цю подію командарм 3-ї ударної генерал Кузнєцов цілком правдиво доповів телефоном командувачу фронтом маршалові Жукову: «На Рейхстазі – червоний прапор! Ура, товаришу маршал!». Жуков швиденько доповів Сталіну. Але тільки вночі капітан Володимир Маков, старші сержанти Олексій Бобров, Газі Заґітов, Олександр Лисименко і сержант Михайло Мінін (171-а стрілецька дивізія) підняли великий прапор на даху Рейхстагу, причепивши його до скульптурної композиції «Німеччина».
Отож справжнім Прапором Перемоги є встановлений групою «маковців» прапор, який потім кудись зник і не дійшов до наших днів. Проте всі ці прапори в очах командування не були гідними почесної ролі. Чому? Дуже просто. Тому що їх установили «неправильні» прапороносці. «Правильними» ж, заздалегідь визначеними прапороносцями, стали сержант Михайло Єгоров та молодший сержант Мелитон Кантарія (як без співвітчизника товариша Сталіна?), які участі в штурмі не брали і рушили вперед тільки на завершальному етапі операції, коли знадобилося підняти саме прапор №5. Але, оскільки самі прапороносці були невеликого зросту і не дуже міцними хлопцями, то прапор (а разом з ним і Кантарію) тягнув на собі лейтенант Олексій Берест, який командував групою прикриття, на ходу примудряючись одночасно ще й влучно стріляти. Спершу прапор №5 з’явився на фронтоні головного під’їзду Рейхстагу, потім – за вказівкою керівництва політвідділу, вже на початку травня, його перевісили на купол.
Іншими словами, те, що офіційно зветься «Прапором Перемоги», насправді є продуктом радянської пропаганди. І саме цей продукт буде вивішений по всій Україні не тільки 9 травня, а й у будні дні – біля різного роду меморіалів, вічних вогнів, музеїв тощо. Саме цей продукт законодавчо закріпила – вслід за російською Думою – Верховна Рада України.

Замість післямови
Спекулюючи на пам’яті про Другу світову війну, московське керівництво забезпечує собі індульгенцію, намагається стати непідсудним, відмежовується від незручних питань щодо радянського минулого та путінського сьогодення. Кремлівська верхівка, всупереч формулі «Ніхто не забутий і ніщо не забуто», намагається викреслити з людської пам’яті знання про відповідальність СРСР за розв’язання Другої світової (в яку він вступив не 22 червня 1941-го, а 17 вересня 1939-го), агресивні плани та загарбницьку політику щодо інших країн Європи, радянські військові злочини та Катинь, зґвалтування та масові вбивства цивільного населення на окупованих територіях, прорахунки й недолугість радянського державного та військового керівництва, яке воювало не вмінням, а числом, закидаючи супротивника гарматним м’ясом.
Насамкінець закінчу цитатами зі статті братів Капранових:
«І хоч жоден не заслуговує медалі «За відвагу», бодай знятої з хвойдиних цицьок, можновладці святкують Перемогу так, неначе самі її здобули. Стріляють салютами, гупають чоботами, роздирають асфальт гусеницями танків. А ми...
А у нас з вами все-таки є тепер вибір.
Або забути про дідів і прадідів, і «як усі», «за традицією» в пароксизмі святкової істерії в’язати стрічки від зрошених кров’ю орденів на машини, паркани та собачі нашийники.
Або вибачитися.
Вибачитися перед своїми дідами за те, що до влади у країні прийшли покидьки, які не хочуть дати спокій ані мертвим, ані живим.
За те, що як і їхні попередники-комуністи, вони не здатні забезпечити гідне життя живим та людське вшанування загиблим.
За те, що в нашій країні знову розпочинають війну, намагаючись довести, що одні вбиті українці є кращими за інших. Довести попри те, що більшість кісток з того часу лежать у братських могилах вперемішку – вороги з друзями, старі з молодими, жінки з чоловіками. Радянська влада традиційно не розбиралася і загортала усіх одним бульдозером – не те, що нелюди-нацисти, які кожного свого солдата клали у окрему труну та ставили хрест.
За війну, що вас на неї кличуть з могил, за спекуляцію на ваших подвигах, за блюзнірство і зневагу до ваших нагород пробачте нас, діди! Пробачте, воїни! Вічна вам пам’ять і вічний спокій!»
Детальніше...]]> http://ntktv.ua/blogs/vandych/prapor-peremogy-i-pistryava-strichka.php http://ntktv.ua/blogs/vandych/prapor-peremogy-i-pistryava-strichka.php Fri, 06 May 2011 11:11:07 +0300 Цікаву фразу цього тижня почули від головного комуніста країни, відомого борця з олігархами та відстоювача прав трудового народу Петра Симоненка. Цитата: «Члени нашої партії, як і члени суспільства, живуть у тих умовах, в яких живе наш народ».

Гм, щось спутав пан Симоненко, Маркса або Леніна перечитався і втратив зв'язок з реальністю. Поясню чому. Справа в тому, що лідер української Компартії Петро Симоненко живе в розкішному маєтку, який відповідно до ринкових оцінок коштує приблизно 1,5 мільйона ненависних буржуазних американських доларів. Будинок головного комуніста обнесений парканом червоного пролетарського кольору. Офіційно, ділянка і будинок числяться за сином Петра Миколайовича Андрієм Симоненком, проте, як повідомляє видання, його самого місцеві жителі тут не бачать. Зате в маєтку регулярно знаходяться лідер КПУ і його молода дружина. Крім того, поруч із маєтком, знаходиться ще одна велика ділянка землі обгороджена таким же червоним, як прапор революції, парканом. 

Цікаво як товариш Симоненко поєднує такі от «буржуазні надміри» з заповітами Ілліча та статутом партії в якому, між іншим, написано, що комуністи виступають проти відновлення капіталістичних порядків.
Віктор Фітьо
Детальніше...]]> http://ntktv.ua/blogs/fityo/komunizm-e-i-za-nogo-varto-borotys.php http://ntktv.ua/blogs/fityo/komunizm-e-i-za-nogo-varto-borotys.php Mon, 04 Apr 2011 11:06:19 +0300 Пам’ятаю як у школі на уроках історії нас вчили, що Галичина – Український П’ємонт, що саме з Галичини почався національно-визвольний рух, що поки є Галичина є Україна і ще і ще і ще. Давно це було. Зараз часи, як-то кажуть змінились. Змінились і слова, які говорять про Галичину.


Відбулось, це в першу чергу завдяки Дмитру Табачнику, відомому своєю майже  патологічною ненавистю до галичан. Нагадаю, що саме цьому «історику» приписують фразу, що галичани – «це лакеї, які заледве навчились мити руки». Тоді, на жаль, ми нічого не зробили та своєї гідності не відстояли, (де були ті депутати, які зараз у нас відкривають громадські приймальні та все частіше перед виборами приїжджають вчити нас жити?), а тому хвороба під назвою табачникофренія почала прогресувати. Ще один вияв цієї болячки з’явився цього тижня.
Виявилось, що Міністерство освіти рекомендує школам передплатити журнал «Щедрику ведрику» в якому безсовісно та примітивно принижуються галичани. Просто прочитайте витяг із статті присвячені Галичині у цьому журналі: «По-перше, існування галичанина зав’язане на селі і в нього відповідно селянське мислення – «на хлопський розум». У п’ятницю обласні центри на третину пустіють, люди ро’зїжджаються по області, для того щоб в понеділок знову наповнитися жителями сіл і містечок, «затарених» бульбою, буряком, цибулею, яйцями, молоком і всім, що допомагає виживати в західноукраїнському неіндустріальному місті.

По-друге, на ринку праці Галичини не існує таких професій як рерайтер, PR-консультант, екзистенційний психотерапевт, бо де просте життя – там проста робота – шофер, будівельник, медсестра, продавець. Максимум, про що може мріяти галичанин з вищою освітою в рідному місті – це робота клерком в регіональній філії великої компанії або банку. Не буває галичан космонавтів, конструкторів, олігархів і великих політиків. Проте серед галичан відомі такі шоумени, як: Віктор Павлік, Андрій Кузьменко, Юрій Горбунов».

Саме на таких диких ідеях міністерство освіти планує виховувати тисячі українських школяриків. Стурбованість викликає і те що журнал містить ще й велику кількість помилок, вульгарних анекдотів та іншого непотребу, який не те що дітям, а й дорослим не рекомендується читати. Окрім цього вражає низька фаховість підготовки статтей та верстки. Проте повноколірний друк, дорогий папір та немалий тираж вказують на серйозний розмах даної акції, що безперечно має на меті черговий раз посварити між собою українців.
Детальніше...]]> http://ntktv.ua/blogs/fityo/marazm-krepchae.php http://ntktv.ua/blogs/fityo/marazm-krepchae.php Mon, 04 Apr 2011 11:05:19 +0300 Схоже, що після гречаної та мучної , на Україну як хвиля цунамі накочується бензинова криза. Паливо по чотири гривні, як це було ще декілька років тому, водії згадують як солодкий сон. Сьогодні ж ціни ростуть навіть не щодня, а ледь не щогодини. Драбини, якими лазять працівники АЗС, щоб переставляти цифри на цінниках, — один із найнеобхідніших нині атрибутів автозаправок.


А тут стався ще один конфуз. Цінники на АЗС розраховані на тризначні числа. А є всі підстави сподіватись, що скоро ціни сягнуть позначки 10 гривень. І що тоді? Власникам заправок, що домальовувати цифри вручну? Або взагалі викладати свої кровні на придбання нових цінників з чотиризначними числами. Ну, але це так  трішки жартів.

А якщо серйозно, то  паливні експерти прогнозують, що до кінця березня по всій Україні ціни перевищать десять гривень і врешті-решт протягом року можуть досягнути дванадцяти гривень.
Як повідомляє УНІАН, за нинішній ріст цін на бензин і дизпаливо повинні відповідати всі ті, хто організував і до недавнього часу підтримував використання нафтопроводу «Одеса—Броди». Експерти зазначають, що ще на початку двотисячних років значною мірою завдяки зусиллям тодішнього прем’єр-міністра Віктора Ющенка було завершено його будівництво, проте в часи прем’єрства Віктора Януковича 2003-2004 років нафтопроводом почали задешево переганяти російську нафту в зворотному напрямку. Вітчизняні виробники пального залишилися без сировини, тобто підприємства працюють лише на 30 відсотків потужності. Приблизно 60 процентів значно дорожчого бензину заводиться з-за кордону. Проте нині урядовці запевняють, що намагаються повернути нафтовий потік у зворотному напрямку, як було й заплановано проектом.

Кожен другий автомобіліст уже не може купувати бензин. Згідно з соцопитуванням, при ціні понад одинадцять гривень за літр на заправки заїдуть всього вісім процентів водіїв. А якщо вартість злетить до п’ятнадцяти гривень за літр, то таку розкіш дозволять собі лише чотири проценти опитаних.
Але головне те це. Справа в тому, що захмарні ціни на бензин – проблема не лише тих, хто ним заправляє своє авто. Вона стосується усіх українців ходять вони пішки чи їздять велосипедами. На носі весняна посівна кампанія. Ясна річ, селяни змушені будуть купувати солярку і бензин значно дорожче. Тож цілком можна передбачити, що ціни на харчі підуть угору.
Детальніше...]]> http://ntktv.ua/blogs/fityo/benzynove-tsunami.php http://ntktv.ua/blogs/fityo/benzynove-tsunami.php Mon, 04 Apr 2011 11:04:10 +0300 Юля Володимирівна вийшла в безмежні простори всесвітньої павутини. І одразу потішила нас своєю інтернет-творчістю. Взвод Альфи штурмує партійний офіс Батьківщини; взвод Альфи втік; замість взводу приходило четверо працівників СБУ; точніше не чотири, а один, але дуже крутий, сервер просив, але ми йому не дали; у нас є відеозапис штурму, але його ми не дамо, тому, що його в нас насправді нема, ми погарячкували.


Також Юля Володимирівна оприлюднила у Твіттері (це таке саме як Однокласнікі та Вконтактє) свої фотографії. На одній із них сім’я Тимошенків з дочкою та англіцьким зятем у шикарному ресторані. Аж не віриться, що це фотографія жертви політичних переслідувань диктаторського режиму. Не беруся стверджувати, але здається, що багато українців не відмовились би від таких політичних переслідувань. Серед тижня на Мерседесі у Генпрокуратуру, а на вихідних у ресторан.

ПРО ТЕ, ЩО ЧЕСНО НЕ ЗАВЖДИ ПРАВИЛЬНО

Якось Микола Азаров процитував товариша Сталіна: «Жити стало краще, жити стало веселіше». На рахунок «краще» Микола Янович явно поспішив, а от про «веселіше» можу згодитись. Прикладів веселого українського життя багато, але сьогодні  поговоримо про найсвіжіший.
Знову відбір на Євробачення і знову скандал. Ще не встигла наша землячка Міка Ньютон відсвяткувати свою перемогу на національному відборі як Перший національний вже оголосив про «перевибори» представника. Мовляв все було чесно, але давайте перевіримо. Причиною такого рішення за словами президенту НТКУ є звернення глядачів. Далі цитатата: «Ми отримали багато листів проти вибору Ньютон. А якщо глядач незадоволений, ми повинні піти йому назустріч. Хоча за нами ніяких порушень немає». Якщо порушень немає якого милого переголосування проводити скажіть будьте добрі. Відповідь напрошується сама собою. Щоб дати можливість українцям проголосувати «правильно». А правильно – це за таку собі співачку Джамалу, співом якої захоплюється Ганна Герман. Нагадаю, що Ганна Герман  заявила, що лише Джамала може поборотись за перемогу на Євробаченні. Дивно і дико чути такі от оціночні судження від члена журі та ще й державного чиновника та ще й перед самісіньким фіналом національного конкурсу.
Детальніше...]]> http://ntktv.ua/blogs/fityo/yulya-volodymyrivna-ta-sotsialni-merezhi.php http://ntktv.ua/blogs/fityo/yulya-volodymyrivna-ta-sotsialni-merezhi.php Wed, 09 Mar 2011 11:03:07 +0200 Топ-темою тижня, безперечно, є «розмова Віктора Федоровича з країною». Віктор Федорович виглядав дуже спокійним та душевним.

Гарант усміхався, співав, поспілкувався із своїм старим знайомим із автобази, напросився в гості до фермера. Дивно, але Віктор Федорович не зробив жодної обмовки, якими так любить нас балувати. Також Віктор Федорович багато обіцяв. Серед інших речей про які варто згадати - обіцянка довести розмір мінімальної пенсії до 1320 гривень до кінця року, можливий перехід до мажоритарної системи формування парламенту і заклик вивчати українську мову, оскільки шансів зробити російською другою державною сьогодні немає.
Не забув Президент і журналістську братію і трохи їх пожурив. Мовляв совісті у вас товариші нема. Що ж це ви на владу гавкаєте. Але зробив це Віктор Федорович без злоби, по-батьківськи і одразу ж пообіцяв не тиснути на ЗМІ. (І тут же регіоналка Олена Бондаренко дзвонить на СТБ з вимогою не ставити в ефір сюжет про підготовку «розмови із країною». Депутатка побачила в ньому «неправдиву компрометацію» президента і його команди. Гендиректор каналу сперечатися не став (це ж партія регіонів!) і сюжет зняв).
Але це таке, а ми ідемо далі. Не знаю чому, але вже згадана «душевність» розмови із країною мені видалась не дуже щирою. Спробую пояснити чому. Вже дуже багато було «екзальтованих захоплень» (термін одного із журналістів) замість запитань. І це при обмеженому ефірному часі. І це при наднизькому рівні життя. Не думаю, що в Чернівецькій області настав рай і там немає проблем. Але чомусь весь час виділений нашим сусідам зайняв священик, який утримує  дитячий будинок сімейного типу і який протягом усієї своєї промови дякував президенту за допомогу.
Ще мені здалось дивним, що для Донецької області було виділено аж два включення, а для Волині та Рівненщини місця не знайшлось. Київщину взагалі вирядили презентувати «вдячних» солдат із білоцерківських військових частин.

І ще про одне – про те, що українці не живуть на окремій планеті. Це відповідь Гаранта на запитання про ріст цін. Цей процес Віктор Федорович світовими тенденціями. За його словами, на жаль, українці не живуть на окремій планеті, тому на процес ціноутворення впливають світові ціни, в тому числі й на енергоносії. Дивно згодіться, бо якщо ми не живемо на окремій планеті, то і наші зарплати мали б відповідати світовим тенденціям. Чому цього нема, Президент так і не відповів. В принципі, як і на деякі інші запитання.
P.S. Іще було не дуже приємно коли Президент України звертався до українського народу не українською, державною мовою (як цього вимагає закон), а іноземною.
Детальніше...]]> http://ntktv.ua/blogs/fityo/rozmova-z-krayinoyu-abo-lyubymy-gorod-mozhet-spat-spokoyno-.php http://ntktv.ua/blogs/fityo/rozmova-z-krayinoyu-abo-lyubymy-gorod-mozhet-spat-spokoyno-.php Wed, 09 Mar 2011 11:02:02 +0200 Якась напасть зійшла на Коломию. Почалось все із того, що підприємливі коломийські бізнесмени почали розбирати  на цеглу архітектурну пам’ятку.  Слава Богу це вдалось призупинити.

Потім попри обіцянки зробити галерею у приміщенні на Чорновола 51 його виставляють на аукціон. Ну це півбіди, хай продають лиш би нові власники зовнішнього вигляду не міняли.
А тут ще й як грім серед ясного неба вдарила новина про те, що спортивний клуб Локомотив закривається. «Львівська залізниця» вирішила продати майно клубу. В один момент став непотрібний один із найкращих спортивних центрів Західної України, з його 50-літньою історією, тренерською елітою України та тисячами дітей, які замість вулиці обрали спорт.

Одним словом як зажди в Україні. Хтось добряче нагріє руки, а Україна знову з Олімпіад буде повертатись з нулями у графі «медалі». Взагалі коментувати тут нічого. Треба зробити все, що в силах міської влади та громади щоб зберегти «Локомотив».
Детальніше...]]> http://ntktv.ua/blogs/fityo/dyvni-rechi.php http://ntktv.ua/blogs/fityo/dyvni-rechi.php Sat, 26 Feb 2011 11:00:42 +0200 Міністр закордонних справ України обманув увесь український народ. Причому у прямому ефірі. І при цьому навіть не почервонів. Однак все попорядку.

Очільник зовнішньополітичного відомства України Костянтин Грищенко, доповідаючи у Верховній Раді під час години запитань до уряду заявив, що ситуація навколо Бібліотеки української літератури в Москві повністю врегульована, заклад працює у своєму штатному, тобто нормальному робочому режимі. Ця заява дуже здивувала працівників бібліотеки, які свою роботу «штатною» назвати не ніяк не можуть. Кожного дня вони ходять на допити, дають пояснення. Доступу до Інтернету нема, жорсткі диски та сервер конфісковані російськими «правоохоронцями», сайт не працює. Ось так бачить міністр штатний та робочий режим української бібліотеки в Москві.

Втім, правильніше буде сказати змушений так бачити. Цю історію затіяла Москва, щоб показати керівництву України, що вона його ні в що не ставить. Загроза Росії від безневинної бібліотеки звучить як анекдот. Московське керівництво просто показало нашій владі її місце.
А що наша влада? Нічого. Справа в тому, що вона свої відносини з Росією підносила чи як не єдиний успіх своєї діяльності. І якщо реально цього успіху немає, то що?

Щоб остаточно не зруйнувати міф про це «покращення», міністр і вдається до такого окозамилювання. Перебуваючи у панічному страсі перед Росією наші керманичі відстоюють позицію влади іншої країни на шкоду інтересам співплемінників. Одним словом на них плюють, а вони кричать «благодать»!
Детальніше...]]> http://ntktv.ua/blogs/fityo/na-nykh-plyuyut-a-ti-krychat-shcho-blagodat.php http://ntktv.ua/blogs/fityo/na-nykh-plyuyut-a-ti-krychat-shcho-blagodat.php Sat, 26 Feb 2011 10:59:18 +0200 Поговорімо сьогодні про українських чиновників, яких народ лагідно та з любов’ю називає «чинуші». Рівень, столичний чи не дуже, значення не має. Вони всі однакові Однак розповісти хочу не це.

Справа в тому, що я помітив дуже цікавий факт, який притаманний усім чиновникам та депутатам. Вони про все говорять виключно у майбутньому часі. Що зроблено у цій галузі питаєш. Скоро буде створена комісія, яка визначить проблеми, які будемо вирішувати, - відповідає чиновник. А там, що зроблено питаєш знову. Комітет буде створено, - відповідає депутат, - він складе план дій, які треба буде зробити. Ну добре, а взагалі хоча б щось зроблено в державі для покращення ситуації, - майже розчаровано питаєш ти. Планів у нас багато урочисто відповідає супостат і перераховує список заходів, які планують втілити в життя з року в рік, але ніяк не можуть.

Ось така от дивна особливість наших чиновників та депутатів. Вони завжди мислять категоріями світлого майбутнього: буде зроблено, буде подолано наслідки кризи, буде вирішено проблему. Але це лише, що стосується нас з вами. Що стосується них, то тут вони керуються виключно вимогами дня сьогоднішнього. Народ хай чекає світлого майбутнього, а ми мусимо жити у палацах, їздити на майбахах та відпочивати на Мальдівах. І сьогодні.
Детальніше...]]> http://ntktv.ua/blogs/fityo/svitle-maybutne.php http://ntktv.ua/blogs/fityo/svitle-maybutne.php Sat, 26 Feb 2011 10:58:12 +0200 Як повідомив 10 лютого офіційний сайт УГКЦ, Папа Бенедикт XVI прийняв зречення патріарха Любомира з посади глави Української греко-католицької церкви.
"Сьогодні, коли я вже не маю достатньо сил, хочу передати уряд своєму наступникові, який ефективно продовжуватиме цю працю. Бо це не моя праця і я не є ключем. Ключем є Церква, а мета нашої праці - служіння Церкві, і ми стараємося це виконувати доти, доки можемо це робити ефективно", - пояснив своє рішення Блаженніший Любомир.

Блаженніший Любомир очолив УГКЦ десять років тому, після смерті свого попередника на престолі Мирослава Івана (Любачівського). Він став першим Предстоятелем Церкви, обраним спеціальним Синодом Єпископів після виходу Церкви із підпілля та здобуття Україною незалежності.
Не буду деталізувати з якою шаною та повагою я ставлюся до цієї Великої, як на мене, Особистості, духовного провідника, Українця. Хочу навести лише відгук пересічної російськомовної людини, опублікований на одному із веб-сайтів, який, переконаний, найбільш красномовно говорить про роль та діяльність Блаженнішого Любомира Гузара:

«Считаю уход Блажейнейшего в отставку огромной потерей для всех конфессий в Украине! Хотя я прихожанин Московского патриархата, всегда очень внимательно следил за его выступлениями. Он глубоко порядочный человек ,уважающий в первую очередь, выбор каждого своей дороги к Богу! Вся его жизнь-образец служения народу и Богу! Спасибо Вам Блажейнейший! Надеюсь Вы будете и дальше с нами и мы еще не раз услышим Ваше Доброе Слово - наполненное любовью к ближним! »


Дай Боже йому здоров’я та довгих років життя!
Детальніше...]]> http://ntktv.ua/blogs/vandych/chy-e-zaraz-khtos-v-ukrayini-pro-kogo-z-shanoyu-govoryat-tak-yak-pro.php http://ntktv.ua/blogs/vandych/chy-e-zaraz-khtos-v-ukrayini-pro-kogo-z-shanoyu-govoryat-tak-yak-pro.php Fri, 11 Feb 2011 11:09:45 +0200