Блог НТК
9 Лютого 2012 16:12:10
Ну чому в Україні все так? Біля нашого будинку минулого року зробили нове асфальтове покриття(і таке буває). А цього року вирішили змінити водонапірні труби, і від нового асфальту залишилась хіба стара згадка. Дивна політика… Замість того, щоб почати ремонт з початку – із заміни труб, зробили, як завжди… Отак і з освітою. Впровадження Болонського процесу схоже, швидше, на косметичний ремонт. Старі проблеми залишилися, а ми все одно топчемося по новому «асфальті». Цікаво, скільки ще часу йому залишилось?
Не буду вдаватися до пафосних чи наукових фраз. Розповім, як ми, студенти, конкретно вчимося за Болонським процесом і чи ефективна така освіта.
Проблема перша. Вступні тести, або уже на сьогодні ЗНО. Я переконана, що рівень знань учня-студента за їх допомогою оцінити стовідсотково нереально. Ну розставить він усі 15 сюжетних ліній якогось класичного твору у правильній хронологічній послідовності, а у слові «рефрижератор» зробить 2-3 помилки (знаю з власного досвіду). Трапляється, що люди, які успішно склали тести і вступили на бюджетну форму навчання, можуть видати щось типу: «Вова, а ти що, з Луцької області?». Визубрити – це, я вважаю, для математиків чи фізиків. А при вступі на гуманітарні факультети цього не достатньо. Треба володіти словом, розуміти і відчувати його. По друге, ЗНО дозволяє багатьом вчителям чи викладачам добре на цьому заробляти. Ні-ні, я не про важкий репетиторський хліб. Просто його впровадження не знімає проблеми тотальної корупції у ВНЗ, не ставить усіх в одинакові умови, бо проходять по списку все одно ті, «що мають пройти». Тут можна, звичайно, сперечатися. Але це знов таки з власного досвіду. І скільки наші міністри освіти не роблять у цьому напрямку нововведень, а нічого не змінюється.
Проблема друга. Бальна система оцінювання. Ну що вона дає? Типова ситуація: дитина приходить зі школи і каже: «Мамо, я отримав 9 балів – це колишня четвірка». Для чого змінювати форму, якщо суть та сама? Та ж історія з ВИШами. Бали тільки додають викладачам зайвого клопоту, а заповнювання залікових книжок на сесії забирає дуже багато часу і утворює довжелезні черги.
Проблема третя. Старі книжки і підручники не пристосовані до нових вимог. Щоб знайти хоча б приблизно щось по темі, треба перерити гору літератури типу «партія, Ленін, ХХ з’їзд». Хочеш щось знати (а іноді, що тут приховувати), взагалі здати залік чи іспит – купи книжку. Викладачі самі пропонують авторські підручники, і їх теж можна зрозуміти – надруковані ж вони на скупу викладацьку зарплатню.
Проблема четверта. Матеріальна база, тобто її відсутність. Болонський процес потребує не просто монотонного прочитання лекції, а унаочнення. Потрібні комп’ютери, проектори, різні таблиці, схеми. Теорія повинна підтверджуватись практикою. У нас такого нема, хіба якщо хтось з дому принесе… про що мова, коли на лекціях студенти сидять, як у сірниковій коробці, вправо-вліво, і випадеш з-за парти.
Проблема п’ята. Західні ВНЗ наполегливо працюють у режимі зворотного зв’язку з підприємствами, фірмами, установами свого міста, регіону, країни, швидко реагуючи на нові потреби економіки, культури, тощо. У нашій країні така практика поки що не працює, годі навіть говорити про якісь замовлення будь-яким підприємством чи фірмою кваліфікованих кадрів. Більшість випускників ВНЗ (навіть провідних державних ВНЗ) працюють не за спеціальністю. Хочете прикладу – підіть на будь-який ринок і спитайте будь-якого продавця, чи є в нього вища освіта. Є? Аж дві? І ви здивовані?
Проблема шоста. За студентські роки я переконалась, що загалом, ми мало відійшли від радянської системи освіти. Найперше, принципи Болонського процесу повинні засвоїти самі викладачі. Це не просто подавати матеріал, а знаходити спільну мову з студентом, змушувати його до роздумів, міркувань, зрештою, враховувати його думку. Це не монолог, а діалог. А більшість викладачів не те що не враховує нашої думки, а у цьому плані сповідує старі радянські принципи, типу «та що ви знаєте, ви ще замолоді». А за вікном уже не той час. Ау! За вікном інша молодь, яка хоче, щоб на неї зважали.
Освіта потребує змін. Це розуміє весь світ. Провідні країни роблять все для того, щоб їх вищі школи відповідали вимогам часу. Її треба змінювати докорінно, систематично, а не кусками, залишаючи купу запитань. Болонський процес – це дійсно радше «оболонський», як охрестили його наші студенти. І не тому, що він недосконалий, просто треба враховувати особливості нашої країни, а не таким недолодним чином «прагнути до Європи». Адже вища освіта – це майбутнє країни, її імідж у загальносвітовому контексті.
Не буду вдаватися до пафосних чи наукових фраз. Розповім, як ми, студенти, конкретно вчимося за Болонським процесом і чи ефективна така освіта.
Проблема перша. Вступні тести, або уже на сьогодні ЗНО. Я переконана, що рівень знань учня-студента за їх допомогою оцінити стовідсотково нереально. Ну розставить він усі 15 сюжетних ліній якогось класичного твору у правильній хронологічній послідовності, а у слові «рефрижератор» зробить 2-3 помилки (знаю з власного досвіду). Трапляється, що люди, які успішно склали тести і вступили на бюджетну форму навчання, можуть видати щось типу: «Вова, а ти що, з Луцької області?». Визубрити – це, я вважаю, для математиків чи фізиків. А при вступі на гуманітарні факультети цього не достатньо. Треба володіти словом, розуміти і відчувати його. По друге, ЗНО дозволяє багатьом вчителям чи викладачам добре на цьому заробляти. Ні-ні, я не про важкий репетиторський хліб. Просто його впровадження не знімає проблеми тотальної корупції у ВНЗ, не ставить усіх в одинакові умови, бо проходять по списку все одно ті, «що мають пройти». Тут можна, звичайно, сперечатися. Але це знов таки з власного досвіду. І скільки наші міністри освіти не роблять у цьому напрямку нововведень, а нічого не змінюється.
Проблема друга. Бальна система оцінювання. Ну що вона дає? Типова ситуація: дитина приходить зі школи і каже: «Мамо, я отримав 9 балів – це колишня четвірка». Для чого змінювати форму, якщо суть та сама? Та ж історія з ВИШами. Бали тільки додають викладачам зайвого клопоту, а заповнювання залікових книжок на сесії забирає дуже багато часу і утворює довжелезні черги.
Проблема третя. Старі книжки і підручники не пристосовані до нових вимог. Щоб знайти хоча б приблизно щось по темі, треба перерити гору літератури типу «партія, Ленін, ХХ з’їзд». Хочеш щось знати (а іноді, що тут приховувати), взагалі здати залік чи іспит – купи книжку. Викладачі самі пропонують авторські підручники, і їх теж можна зрозуміти – надруковані ж вони на скупу викладацьку зарплатню.
Проблема четверта. Матеріальна база, тобто її відсутність. Болонський процес потребує не просто монотонного прочитання лекції, а унаочнення. Потрібні комп’ютери, проектори, різні таблиці, схеми. Теорія повинна підтверджуватись практикою. У нас такого нема, хіба якщо хтось з дому принесе… про що мова, коли на лекціях студенти сидять, як у сірниковій коробці, вправо-вліво, і випадеш з-за парти.
Проблема п’ята. Західні ВНЗ наполегливо працюють у режимі зворотного зв’язку з підприємствами, фірмами, установами свого міста, регіону, країни, швидко реагуючи на нові потреби економіки, культури, тощо. У нашій країні така практика поки що не працює, годі навіть говорити про якісь замовлення будь-яким підприємством чи фірмою кваліфікованих кадрів. Більшість випускників ВНЗ (навіть провідних державних ВНЗ) працюють не за спеціальністю. Хочете прикладу – підіть на будь-який ринок і спитайте будь-якого продавця, чи є в нього вища освіта. Є? Аж дві? І ви здивовані?
Проблема шоста. За студентські роки я переконалась, що загалом, ми мало відійшли від радянської системи освіти. Найперше, принципи Болонського процесу повинні засвоїти самі викладачі. Це не просто подавати матеріал, а знаходити спільну мову з студентом, змушувати його до роздумів, міркувань, зрештою, враховувати його думку. Це не монолог, а діалог. А більшість викладачів не те що не враховує нашої думки, а у цьому плані сповідує старі радянські принципи, типу «та що ви знаєте, ви ще замолоді». А за вікном уже не той час. Ау! За вікном інша молодь, яка хоче, щоб на неї зважали.
Освіта потребує змін. Це розуміє весь світ. Провідні країни роблять все для того, щоб їх вищі школи відповідали вимогам часу. Її треба змінювати докорінно, систематично, а не кусками, залишаючи купу запитань. Болонський процес – це дійсно радше «оболонський», як охрестили його наші студенти. І не тому, що він недосконалий, просто треба враховувати особливості нашої країни, а не таким недолодним чином «прагнути до Європи». Адже вища освіта – це майбутнє країни, її імідж у загальносвітовому контексті.
170
