Блог НТК
13 Лютого 2012 17:01:40
Богдан Лепкий писав: «Україна – це віз, повний багатства. Але кожне колесо у ньому крутиться в інший бік». То чи безпечно ми маємо почуватись на такому возі? Та ще й, даруйте, з візником не дуже пощастило.
Спочатку про наболіле. Безпека людини у нашій країні – це поняття відносне. Можна перефразувати слова відомого лікаря Хлуса: «Ми живемо, бо вони так хочуть». А хіба ні? Ви чули про так звану «Справу Лозінського-2»? Коли поблизу Львова двоє хлопчиків пішли купатися у ставку, а повернувся тільки один? Старший врятував молодшого ціною власного життя. А знаєте, що з ними сталося. Просто місцевим «князькам», що відпочивали на протилежному березі, захотілося смертельного видовища. І один з них кружляв навколо бідних дітей на водному скутері доти, доки не втопив. От тільки трохи зіпсував загальну картинку старший, що викинув малого на берег. А так все супер, публіка в екстазі… Оргія сильних світу цього продовжувалась і далі. Мабуть, випили за упокій душі і пішли шукати нових пригод…
Можливо, я перебільшую. Може, все було не так жахливо. Але цинізм цих людей вражає. Досі ніхто з них не покараний. Батьки втратили свою найріднішу кровиночку. Вони намагаються боротися. З ким? З чим? Вибудувана «червоним» століттям система не терпить маленьких чорних комашок. Бо ми ніхто, чуєте, НІХТО на своїй землі. Про нас згадують хіба перед виборами. Засипають кілограмами макулатури, яку ніхто не читає. І обіцяють – обіцяють – обіцяють…
А мені страшно. Депутати, міліціонери, олігархи, податківці… Вони скрізь. І вони проти того, щоб ми спокійно жили. Проти того, щоб ми взагалі жили. Це клани товстосумів, позбавлених будь – яких людських почуттів. Жадоба грошей – от їх основний інстинкт. А після трудового дня - хліба і видовищ.
Мені страшно. Бо я мама. Я боюся випускати свою дитину у такий світ. Боюся безкарності, безчинства, свавілля. Боюся пускати донечку купатися. Бо… Раптом їм стане сумно.
Або ще один випадок. Київська траса – загальновідоме місце аварій. Тут щодня гинуть люди. Тут сталася катастрофа, у якій загинув В’ячеслав Чорновіл. Тут, наприклад, колишній мер Києва збив на смерть людину. І досі за це не відповів. Але веду до іншого. В одному з кафе на цій трасі було весілля. Близько 100 гостей чекали надворі наречених з фотозйомки. Приїхав на свято і 20-річний Роман. Вийшов з маршрутки. А коли перетинав дорогу через пішохідний перехід, його збив автомобіль «Порш Кайєн». На очах у численних свідків, водій вийшов, оглянув свою машину, об’їхав уже мертве тіло – і помчав далі. Люди встигли розгледіти номерний знак вбивці. І знаєте, що сказали у міліції? Що майже 100 очевидців могли помилитися. Мало що вони побачили чи не побачили. Країна абсурду…
Це настільки сформована і вибудувана система, що нам з вами там точно місця нема і не буде. Тільки раз ми намагались щось змінити – коли стояли на Майдані. Стояли не лише проти Верховної Ради чи Президента, а проти неї. На жаль, краще на стало. Ми програли, панове, як завжди. Недаремно згадую слова Оксани Забужко: «Сьогоднішня влада – це погано вивчена вчорашня». Коли повністю викоренимо ці пережитки «світлого» комунізму, може, стане легше. Проте, я в цьому питанні – великий песиміст. А ви?
Спочатку про наболіле. Безпека людини у нашій країні – це поняття відносне. Можна перефразувати слова відомого лікаря Хлуса: «Ми живемо, бо вони так хочуть». А хіба ні? Ви чули про так звану «Справу Лозінського-2»? Коли поблизу Львова двоє хлопчиків пішли купатися у ставку, а повернувся тільки один? Старший врятував молодшого ціною власного життя. А знаєте, що з ними сталося. Просто місцевим «князькам», що відпочивали на протилежному березі, захотілося смертельного видовища. І один з них кружляв навколо бідних дітей на водному скутері доти, доки не втопив. От тільки трохи зіпсував загальну картинку старший, що викинув малого на берег. А так все супер, публіка в екстазі… Оргія сильних світу цього продовжувалась і далі. Мабуть, випили за упокій душі і пішли шукати нових пригод…
Можливо, я перебільшую. Може, все було не так жахливо. Але цинізм цих людей вражає. Досі ніхто з них не покараний. Батьки втратили свою найріднішу кровиночку. Вони намагаються боротися. З ким? З чим? Вибудувана «червоним» століттям система не терпить маленьких чорних комашок. Бо ми ніхто, чуєте, НІХТО на своїй землі. Про нас згадують хіба перед виборами. Засипають кілограмами макулатури, яку ніхто не читає. І обіцяють – обіцяють – обіцяють…
А мені страшно. Депутати, міліціонери, олігархи, податківці… Вони скрізь. І вони проти того, щоб ми спокійно жили. Проти того, щоб ми взагалі жили. Це клани товстосумів, позбавлених будь – яких людських почуттів. Жадоба грошей – от їх основний інстинкт. А після трудового дня - хліба і видовищ.
Мені страшно. Бо я мама. Я боюся випускати свою дитину у такий світ. Боюся безкарності, безчинства, свавілля. Боюся пускати донечку купатися. Бо… Раптом їм стане сумно.
Або ще один випадок. Київська траса – загальновідоме місце аварій. Тут щодня гинуть люди. Тут сталася катастрофа, у якій загинув В’ячеслав Чорновіл. Тут, наприклад, колишній мер Києва збив на смерть людину. І досі за це не відповів. Але веду до іншого. В одному з кафе на цій трасі було весілля. Близько 100 гостей чекали надворі наречених з фотозйомки. Приїхав на свято і 20-річний Роман. Вийшов з маршрутки. А коли перетинав дорогу через пішохідний перехід, його збив автомобіль «Порш Кайєн». На очах у численних свідків, водій вийшов, оглянув свою машину, об’їхав уже мертве тіло – і помчав далі. Люди встигли розгледіти номерний знак вбивці. І знаєте, що сказали у міліції? Що майже 100 очевидців могли помилитися. Мало що вони побачили чи не побачили. Країна абсурду…
Це настільки сформована і вибудувана система, що нам з вами там точно місця нема і не буде. Тільки раз ми намагались щось змінити – коли стояли на Майдані. Стояли не лише проти Верховної Ради чи Президента, а проти неї. На жаль, краще на стало. Ми програли, панове, як завжди. Недаремно згадую слова Оксани Забужко: «Сьогоднішня влада – це погано вивчена вчорашня». Коли повністю викоренимо ці пережитки «світлого» комунізму, може, стане легше. Проте, я в цьому питанні – великий песиміст. А ви?
170
