Українська правда: Фейки, хакери і тіньові гроші. Як Росія буде втручатися в українські вибори

Рівно п'ять років тому Володимир Путін підписав так званий "договір" про входження окупованих Криму та Севастополя у склад РФ.
Цей "документ" не мав нічого спільного з міжнародним правом і не був визнаний більшістю країн світу, але це не зупинило Кремль від втручання у внутрішні справи суверенної України. Далі Росія вторглася на Донбас і паралельно з цим не полишала спроб впливати на політичні процеси в Україні.
Для України 2019 – рік виборів. Силовики, політики та експерти попереджають: РФ буде втручатися і в них.
Розповідаємо, де за останні роки на виборах був зафіксований "російський слід", яким чином Москва може шкодити Україні та яку мету ставить РФ, втручаючись у справи інших держав.
"Російський слід" на виборах інших країн
Росію неодноразово звинувачували у втручанні у вибори в різних країнах.
США. Найгучніший випадок – президентські вибори у Сполучених Штатах 2016 року. Тоді російські хакери атакували Національний комітет Демократичної партії і автоматизовані системи виборів, у Facebook та Twitter працювала так звана "фабрика тролів", а пропагандисти із Russia Today та Sputnik розповсюджували фейки і маніпуляції. ЦРУ заявляло, що Росія втрутилася в хід президентських виборів у Штатах, щоб допомогти перемогти Дональду Трампу. Згодом цю думку підтримали в Сенаті. Розслідування справи триває й досі.
Великобританія. За останні роки Росія втручалась у політичні справи Королівства як мінімум двічі: під час референдуму про вихід з ЄС та на позачергових виборах до палати громад у 2017 році.
Одного з основних спонсорів кампанії на підтримку Brexit Арона Бенкса підозрюють у проведенні переговорів з російськими високопосадовцями, у тому числі послом РФ Олександром Яковенком, для отримання грошей на агітацію за вихід з ЄС. Завзято працювали російські боти і на парламентських виборах, коли намагалися допомогти лідеру Лейбористської партії Джеремі Корбіну одержати перемогу і водночас критикували консерваторів.
Франція. На початку травня 2017 року команда Еммануеля Макрона повідомила, що стала жертвою масованої хакерської атаки за декілька годин до офіційного завершення виборчої кампанії у Франції.
Тоді були злиті в мережу десятки тисяч листів і документів штабу, а оригінальні документи змішані з фейками. ЗМІ писали, що хакери пов'язані з низкою російських фірм, яких звинувачують в кібератаках на Демократичну партію США у 2016 році.
Також під час нещодавніх протестів "жовтих жилетів" у Франції Росія запустила у соцмережах фейковий "маніфест" з 25 вимогами до влади. 
Останнім часом основні теми російської пропаганди щодо України – це "зубожіння", "невдовлення ситуацією в країні після Революції Гідності" та "напруження між вірянами в контексті надання томосу".
У листопаді 2018 року на російському "Першому каналі" вийшов сюжет до п'ятої річниці Євромайдану. У ролику нібито мешканець Кривого Рогу Кирило Чубенко скаржиться на дорогу електроенергію, відсутність перспектив і розповідає, як гріється за допомогою кота.
"Нічого мені особисто не дав Євромайдан. Ось, подивіться, де ми опинилися. Треба було дивитися в майбутнє, а ми в майбутньому залишилися без тепла, з дорогою енергією, і незрозуміло, коли все це закінчиться. Як пережити зиму, як дітей відправляти в школу?!" – обурювався хлопець.
Виявилося, що "розчарованим учасником" Євромайдану є житель Мінська Віталій Юрченко, який не має відношення до революційних подій.
"Перший канал" назвав винними у створенні фейку журналістів-стрінгерів, а сам Юрченко вибачився перед глядачами за те, що "став частиною інформаційної війни".
Після оголошення в 10 областях України воєнного стану наприкінці листопаду 2018 року збільшилася кількість російських фейків та вкидів на військову тематику.
У деяких ЗМІ з'являлись неіснуючі накази, директиви та розпорядження від керівництва Міноборони. Наприклад, нібито "наказ МО" про компенсацію нестачі автомобільного транспорту у Збройних силах за рахунок нерозмитнених авто на іноземній реєстрації. А на кордоні з РФ жителям Сумської області розсилали фейкові повідомлення на мобільні телефони від імені Міністерства оборони з пропозицією прибути до найближчої військової частини.
Російські пропагандисти намагались нагнітати ситуацію перед отриманням Україною томосу. У вересні 2018 року той самий "Перший канал" випустив сюжет з гучною назвою "За последние четыре года в Украине захвачены более 50 православных храмов Московского Патриархата".
Насправді ж кремлівські пропагандисти маніпулювали і перекручували інформацію з доповідей ООН, прирівнюючи до "захоплення" випадки хуліганства.
Журналісти дослідили інформаційні атаки російської "фабрики тролів" на Україну, починаючи з 2010 року. Виявилось, що до анексії Криму Україна майже не цікавила ботів. Вони активізувалися в період виборів президента у травні 2014 року.  Найбільш плідно "тролі" працювали 17-18 липня 2014 року, коли був збитий Boeing 777 біля Донецька. Інформацію про нібито винуватість України просували 297 акаунтів, створивши майже 70 000 твітів. Більшість з яких мали хештеги #ПровокацияКиева, #КиевСбилБоинг та #КиевСкажиПравду. Ще у 2015 році Київський міжнародний інститут соціології вивів "індекс результативності російської пропаганди" в Україні. Найбільше кремлівські інформаційні фейки впливають на мешканців Харківської області, Донбасу та Одеської області. У ході передвиборчої кампанії від певних політиків вже звучали пропозиції, які повторювали тези російської пропаганди. Кум президента Росії Віктор Медведчук на січневому з'їзді "Опозиційної платформи – За життя" заявив про необхідність створення "автономного регіону Донбас" із закріпленням цього статусу у Конституції України. Він наголосив, що домовленості щодо миру можуть бути досягнуті у чотирикутнику Київ-Донецьк-Луганськ-Москва. Також близькі Кремлю тези про бойові дії на Донбасі, деокупацію Криму, зовнішню політику та мовне питання в Україні озвучували у своїх передвиборчих програмах Юрій Бойко та Олександр Вілкул. Щодо російських грошей, то вони опиняються у деяких українських політиків через тіньове фінансування, каже голова "Комітету виборців України" Олексій Кошель." Якщо говорити мовою цифр, то 20 з 44 кандидатів у своїх передвиборчих програмах не згадували про перспективи набуття Україною членства в НАТО, а 8 з 44 – не вказували у своїх програмах стратегій про повернення Криму і окупованих територій Донецької і Луганської областей", – додав голова "КВУ". Він нагадав, що шістьом потенційним кандидатам в президенти, серед яких колишній "регіонал" Володимир Олійник, відмовили в реєстрації через те, що в їхніх програмах містились заклики щодо порушення суверенітету і територіальної цілісності України, а також розпалювання міжнаціональної ворожнечі.
"Деякі з цих кандидатів могли реєструватись виключно з метою інформаційних провокацій", – впевнений експерт.
Росія при втручанні у вибори інших держав переслідує наступні цілі:
• загострення вже існуючої там соціальної напруги;
• підрив довіри громадян до ліберальних демократичних інститутів;
• просування особистостей і політичних груп, доступних для російського впливу, і дискредитація тих, хто налаштований вороже;
• створення атмосфери хаосу і непевності в західних країнах.
Спеціальний представник Держдепартаменту з питань України Курт Волкер вважає, що Росія, втручаючись у вибори в Україні, намагається вплинути на політику Києва і представити уряд в невигідному світлі.
Розвідувальна служба США впевнена, що Росія хоче "прибрати Порошенка" і привести до влади менш антиросійський парламент. Для Росії втратити Україну, у тому числі політично, неприпустимо. Москва всіляко впливатиме на те, щоб вигідні їй люди мали достойні результати на обох українських виборах у 2019 році. Максимальний результат – якщо лояльний до РФ політик отримає керівну посаду в уряді чи парламенті. Інструментарій і досвід у Кремля є.
А ще він має козир у вигляді російської армії на кордоні і маріонеток з так званих "народних республік" на окупованих територіях Донбасу, які за командою можуть почати провокації, диверсії чи навіть повномасштабне воєнне вторгнення на територію України.
Чи можливий такий сценарій? Після 2014 року годі сподіватись на здоровий глузд у діях російського керівництва.
Тому важливі завдання постають перед кандидатами та виборцями. Перші повинні розуміти загрозу політичних ігрищ для майбутнього країни, а другі – відповідальність за вибір і вагу кожного голосу.

Олександр Іванческул, для УП